Особливості клініки та лікування остеопорозу у хворих на системний вовчак з автоімунним тиреоїдитом

Мета: у зв’язку з тим, що проблема взаємовідносин системного червоного вовчака (СЧВ) та аутоімунного тиреоїдиту (АІТ) викликає необхідність пошуків шляхів удосконалення діагностики і лікування цієї патології, метою нашої роботи було оцінити частоту виникнення остеопорозу при СЧВ та вплив лікування на його прояви.

Матеріали та методи: Під спостереженням знаходилося 30 хворих на СЧВ, з них 2 чоловіки, 28 жінок, віком від 18 до 62 років. Гіперплазію щитоподібної залози І-ІІ ст. відмічено у 20 хворих, ІІІ ступеня – у 10 хворих. Порушення оваріально-менструального циклу виявлено у 18 хворих. У 10 хворих виявлено анемію, яка супроводжувалася анізо-пойкілоцитозом. Шкіряно-трофічні розлади (сухість шкіри, випадіння волосся, облисіння) спостерігались у 26 хворих, набряклість - у 25 хворих. У 5 пацієнтів діагностовані явища, характерні для діенцифального синдрому.

Результати. У зв’язку з тим, що щитоподібна залоза генетично пов’язана з тимусом, у 30 хворих на СЧВ з АІТом протікання суглобового синдрому ускладнювалося частішим виникненням остеопорозу (82%, порівняно з 40% у контрольній групі (р<0,01). Відмічено вплив тиреоліберину – тиреотропіну – трийодтироніну на рівень внутрішньоклітинного кальцію. Наші дослідження показали, що найважливіші патогенетичні чинники остеопорозу  (генетично обумовлена схильність і дисбаланс у системі гормональної регуляції метаболізму кальцію, зменшення продукції естрогенів, пролактинемія, великі дози кортикостероїдів) сприяли розвитку остеопорозу в хворих на СЧВ з АІТом.

Висновки. Остеопороз, що виник у хворих на СЧВ з АІТом, характеризувався зменшенням кісткової маси і порушенням архітектоніки кісткової тканини. Додаткове лікування L-тироксином (100 мкг зранку та імуноглобуліном людини по 4,5 мл в/м 1 раз у 3 дні №5) цих хворих знизило потребу у кортикостероїдах на 18% та призвело до затримки подальшого розвитку остеопорозу.